МІПРИЛ Н

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: ТЕВА Фармацевтікал Індастріз Лтд./АТ Фармацевтичний завод ТЕВА, Ізраїль/Угорщина

Міжнародна непатентована назва: Ramipril and diuretics

АТ код: C09BA05

Форма випуску: Таблетки, 2,5 мг/12,5 мг № 30

Діючі речовини: 1 таблетка містить: 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду

Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат, магнію гідроксид

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Артеріальна гіпертензія.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 2р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/8050/01/01



ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МІПРИЛ Н

(МІРRIL Н)

 

 

Склад.

Діючі речовини:

1 таблетка містить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду.

1 таблетка містить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлоротіазиду.

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію стеарилфумарат, магнію гідроксид.

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на сердцево- судинну систему. Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензин- перетворюючого ферменту. 

Код АТС  C09В  A05.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

 

Протипоказання.

-        Надмірна чутливість до раміприлу, інших інгібіторів АПФ (ангіотензин-перетворюючого ферменту), тіазидів або до інших похідних аміду сульфокислоти чи до будь-якого з його компонентів препарату;

-        ангіоневротичний набряк в анамнезі, внаслідок попереднього лікування інгібіторами АПФ або спадковий ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

-        тяжка форма ниркової недостатності;

-        тяжка форма печінкової недостатності та/або холестаз;

-        вагітність ;

-        період годування груддю;

-        стеноз ниркової артерії (двобічний або однобічний у хворих з єдиною ниркою);

-        діаліз або гемофільтрація при використанні негативно заряджених мембран з потоком високої щільності (наприклад, AN 69);

-        ЛНЩ-аферез (ліпопротеін низької щільності);

-        терапія десенсибілізації;

-        не лікована декомпенсована серцева недостатність (NYHA IV);

-        первинний гіперальдостеронізм;

-        пацієнти з пересадженою ниркою;

-        стеноз аортального або лівого передсердно-шлуночкового клапана з гемодинамічними розладами або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія;

-        клінічний електролітний дисбаланс (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія);

-        дитячій вік.

 

 

 

 

 

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Застосування стійкого поєднання Раміприлу/Гідрохлоротіазиду рекомендується тільки після попереднього, індивідуального коригування дози з певними активними речовинами. Дозу можна збільшувати з мінімальними інтервалами в 3 тижні. Звичайна підтримуюча доза, яку необхідно приймати вранці, становить 2,5 мг раміприлу і 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Максимальна доза становить 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду. У випадку, якщо кров'яний тиск недостатньо реагує на стійке поєднання, то необхідно не збільшувати дозу раміприл/гідрохлоротіазиду, а натомість, визначити підтримуючу дозу шляхом оновленого коригування дози із застосуванням окремих компонентів.

Раміприл/гідрохлоротіазид приймається перорально як одноразова доза перед, разом з/ або після сніданку.

Поділ раміприл/гідрохлоротіазиду на менші дози не передбачено.

Хворі літнього віку та хворі з нирковою недостатністю.

Перед тим, як переводити на раміприл/гідрохлоротіазид хворих літнього віку та хворих, у яких кліренс креатиніну  30-60  мл/хв, необхідно з особливою обережністю підійти до коригування дози з окремими активними речовинами раміприлу та гідрохлоротіазиду. Необхідно, щоб доза раміприл/гідрохлоротіазиду була настільки малою, наскільки це взагалі можливо.  

Раміприл/гідрохлоротіазид протипоказаний хворим з ускладненою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше, ніж 30 мл/хв).

Печінкова недостатність.

Перед тим як переводити хворих з легкою та середньою печінковою недостатністю на раміприл/гідрохлоротіазид, необхідно з особливою обережністю підійти до коригування дози з окремими активними речовинами раміприлу та гідрохлоротіазиду. Раміприл/гидрохлоротіазид не можна приймати хворим з тяжкою формою печінкової недостатності та/або холестазом.

 

Побічні реакції.

Розлад серцево-судинної системи – дуже часто зустрічається артеріальна гіпотензія, рідко тромбоемболічні ускладнення, знепритомнення, інфаркт міокарда, прискорене серцебиття, серцева аритмія, тахікардія, стенокадія, ускладнення хвороби Рейно, венозно-судинні розлади, тромбоз, емболія.

Розлад нервової системи - запаморочення, втома, головний біль, слабкість, сонливість, збуджений стан,  порушення нюху, рівноваги, парестезія, перехідне ішемічне порушення кровопостачання головного мозку та крововилив у головний мозок.

Психічні розлади  - іноді  спостерігається апатія, нервозність, в окремих випадках тривожність, сплутанність свідомості,  депресія, проблеми зі сном.

Розлад сечовидильної системи – нечасто зустрічається протеїнурія, ниркова недостатність, у поодиноких випадках підвищений рівень сечовини крові, азоту в сечовині крові, та креатиніну в сироватці крові, зневоднення, (гостра) ниркова недостатність, нефротичний синдром, інтерстиціальний нефрит, олігурія.

Дихальна система - можуть виникати кашель, бронхіт; рідко задишка, синусит, риніт, фарингіт, бронхоспазм, алергічна інтерстиціальна пневмонія, ангіоневротичний набряк з фатальним закупоренням дихальних шляхів, набряк легенів  через гіперчутливість до гідрохлортіазиду.

Розлад травного тракту – спостерігаються нудота, болі в животі, блювання,, епігастральні спазми, спрага, запор, діарея, втрата апетиту, у поодиноких випадках зміна смаку, ксеростомія, запалення слизової оболонки ротової порожнини і язика, силаденіт, запалення язика, непрохідність кишок, панкреатити ( геморагічні).

Розлади гепатобіліарної системи – в дуже поодиноких випадках можуть виникати підйом рівня печінкових ферментів та/або білірубіну, холестатична жовтуха, запалення печінки, жовтуха, холецистит (якщо є холелітіаз), печінковий некроз. При жовтусі та при підвищенні рівня печінкових ферментів необхідне медичне спостереження.

Ушкодження шкіри та підшкірної основи – зустрічаються  алергічні реакції, такі як висипання на шкірі, світлочутливість, загострення  синдрому Рейна, свербіж, кропив’янка, ангіоневротичний набряк гомілок , приплив крові до обличчя, потовиділення, ангіоневротичний набряк, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, васкуліт, шкірні реакції в формі псоріазу та пемфігоїд, еритоматозний  вовчак, облисіння*, ускладнення псоріазу, оніхолізис, тромбоз, емболія, анафілактичні реакції (включаючи складні форми).

Уошкодження опорно-рухового апарату сполучної тканини – дуже рідко спостерігаються спазми м’язів,  біль у м’язах (міалгія), біль у суглобах, м’язова слабкість, артрит, параліч.

Розлад кровотворної та лімфатичної системи – дуже рідко виникають зниження в крові гемоглобіну, гематокриту, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пангемоцитопенія, зозинофільний лейкоцитоз, гемолітична анемія у хворих з дефіцитом глюкозо-6-фосфат дегідрогенази.

Розлад системи обміну речовин та харчування – можуть виникати гіпокаліємія, гіперурикемія з підняттям рівня в сечовині і креатиніну, гіперглікемія, подагра, гіперкаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперхлоремія, гіперкальціємія, дуже рідко порушення водно-сольового балансу (особливо у хворих із захворюваннями нирок), гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, підвищений рівень тригліцериду, гіперхолестиринемія, підвищений рівень амілази, ускладнення діабету.

Розлад зору - кон'юнктивіт/ блефарит, перехідна міопія, нечітке бачення.

Розлад зовнішнього та внутрішнього вуха - шум, дзвін у вухах.

Розлад репродуктивної системи - зниження статевого потягу, імпотенція.

 

Передозування.

Симптоми інтоксикації.

Залежно від розміру передозування, можуть виникнути такі порушення: затримка діурезу, зміщення електроліту, різке падіння кров’яного тиску, порушення свідомості (в.т.ч. кома), епілептичні напади, парези, порушення серцевого ритму, брадикардія, шок, ниркова недостатність і непрохідність кишок, пов’язана з паралічем.

Лікування інтоксикації.

У випадку передозування або інтоксикації, лікування залежить від способу та часу прийому препарату та від характеру і вираженості симптомів. Крім загальних заходів щодо виведення речовини з організму (наприклад, промивання шлунка, застосування адсорбентів та натрію сульфату протягом 30 хв після прийому Раміприл/Гідрохлоротіазиду), проводиться моніторінг за основними показниками стану організму в умовах інтенсивної терапії, потім вони, за необхідності, коригуються. Раміприл фактично не піддається діалізу.

При артеріальній гіпотензії спочатку виконується заміна об’єму та соляного розчину. Якщо реакція недостатня, то внутрішньовенно вводиться катехоламіни. Необхідно також розглянути питання проведення лікування з використанням ангіотензину ІІ.

Терапія пейсмейкером застосовується у випадках лікувально-рефракторної брадикардії. Необхідно постійно контролювати як водний, сольовий та кислотно-лужний баланс, так і вміст глюкози в крові і метоболітів, які виводяться з сечею (ниркові параметри). При гіпокаліємії необхідна заміна калію.

Якщо у хворого розвивається життєвонебезпечний ангіоневротичний набряк, який розповсюджується на язик, голосові зв’язки та/або гортань, рекомендується така невідкладна терапія: термінове введення 0,3-0,5мг епінефрину (адреналіну) підшкірно або повільне введення адреналіну внутрішньовенно (згідно з інструкціями щодо розведення!) під контролем ЕКГ та кров’яного тиску. Після цього необхідно ввести системні глюкокортикоїдні гормони. Також рекомендується внутрішньовенне введення антигістамінних речовин та блокаторів рецепторів H2. Крім застосування адреналіну, можна також взяти до уваги введення С1-інактиватора в тому випадку, коли відомо про дефіцит C1-інактиватора.

Хворого необхідно госпіталізувати і тримати під наглядом протягом, як мінімум, 12 – 24 год. Хворого не можна виписувати, поки повністю не зникнуть всі симптоми.

 

Застосування в період вагітністі або годування груддю.

Вагітність.

Не рекомендується приймати раміприл/гідрохлоротіазид протягом першого триместру вагітності. При плануванні вагітності або при її виявленні необхідно якнайшвидше перейти на альтернативні методи лікування. Контрольовані дослідження не проводилися щодо людей на предмет вивчення дії інгібіторів АПФ протягом вагітності, але існує обмежена кількість випадків, при яких вплив цих речовин в період першого триместру не призводив до вад розвитку плода.

Протипоказано приймати раміприл/гідрохлоротіазид у другому і третьому триместрах вагітності. Тривале застосування цієї речовини протягом другого і третього триместрів може призвести до ушкоджень плода (ниркова недостатність, олігогідрамніон,  уповільнений розвиток кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна  гіпотензія, гіперкаліємія).

Ще триваліше застосування гідрохлоротіазиду протягом третього триместрах може спричинити зменшення плацентарної перфузії і затримку розвитку плода.

До того ж, існують дані щодо поодиноких випадків гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених, коли вагітна жінка продовжувала приймати ці препарати до кінця вагітності.

Гідрохлоротіазид може зменшити об’єм плазми і плацентарну перфузію.

Якщо раміприл/гідрохлоротіазид приймається з другого триместру, то рекомендується зробити ультразвукове сканування нирок та черепа.

Годування груддю.

Під час годування груддю приймати раміприл/гідрохлоротіазид протипоказано. Як раміприл, так і гідрохлоротіазид потрапляють у грудне молоко. Прийом гідрохлоротіазиду жінками, які годують груддю, призводить до зниження або навіть повного пригнічення лактації.У дітей можуть виникнути підвіщена чутливість до похідних сульфаніламідів, гіпокаліємія, жовтяниця. Оскільки у дітей, яких годують груддю, можуть виникати серйозні побічні ефекти, то необхідно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або лікування зі застосуванням раміприл/гідрохлоротіазиду. При цьому, необхідно брати до уваги терапевтичне значення цієї фармакотерапії для матері. 

 

Діти.

Безпека та ефективність дії раміприл/гідрохлоротіазиду щодо дітей не підтверджена. Отже, дітям його застосування не рекомендується.

 

Особливості застосування.

Раміприл/гідрохлортіазид призначають хворим, яким неможливо достатньо понизити кров’яний тиск при застосуванні одного тільки раміприлу.

Гіпотонія.

Раміприл може призвести до різкого падіння кров’яного тиску, особливо після прийняття першої дози. Це рідко зустрічається у хворих з неускладненою гіпотонію, але виникає у хворих на недостатність рідини через лікування сечогінними засобами, обмеження вживання харчової солі, діаліз, пронос, блювання або тяжку артеріальну гіпотензію. Це більш притаманно хворим, які приймають великі дози петлевих діуретиків та хворим на гіпонатріємію або ниркову недостатність. Враховуючи те, що раміприл/гідрохлоротіазид містить гідрохлоротіазид, то необхідно припинити будь-яку існуючу діуретичну терапію, якщо це можливо, до початку курсу лікування.

У хворих, у яких судинний тонус і ниркова функція значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензинової системи (РАС) (наприклад хворі на тяжку декомпенсовану серцеву недостатність або ниркові захворювання, враховуючи стеноз ниркової артерії), паралельний прийом інших препаратів, які впливають на цю систему, характеризувався різким падінням кров’яного тиску, азотемією, олігурією та, іноді,порушення функції нирок.

У хворих на коронарну хворобу серця або артеріосклеротичну церебрально-васкулярну хворобу, різке пониження кров’яного тиску може призвести до інфаркту міокарда або серцевого нападу.

За хворими, які знаходяться в групі підвищеного ризику пониженого кров’яного тиску, необхідно вести спостереження протягом 8 год після прийому першої дози і після кожного підвищення дози.

Ниркова недостатність /трансплантація нирки.

При застосуванні пацієнтами з нирковою недостатністю сталого поєднання раміприлу і гідрохлоротіазиду рекомендується проводити регулярний контроль калію, креатиніну і сечовини. Немає досвіду щодо хворих, яким тільки нещодавно зробили трансплантацію нирки. Тому, застосування раміприл/гідрохлоротіазиду після пересадки нирки протипоказано.

Протеінурія може виникати протягом всього курсу лікування із застосуванням раміприлу, особливо у хворих з існуючою нирковою недостатністю та при прийомі великих доз раміприлу.

Стеноз ниркової артерії.

Протипоказано приймати стале поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду при стенозі ниркової артерії. Це може збільшити вміст сечовини в крові і рівень сироватки креатиніну у хворих з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.

Аортальний стеноз / гіпертрофічна кардіоміопатія.

Стале поєднання раміприлу і гідрохлоротіазиду необхідно використовувати з обережністю щодо хворих з аортальним стенозом, гіпертрофічною кардіоміопатією.

Тяжка форма серцевої недостатності.

Курс лікування хворих з тяжкою формою серцевої недостатності (NYHA IV) необхідно починати під суворим медичним наглядом з прийняття малих початкових доз. Раміприл/гідрохлоротіазид протипоказано приймати хворим з неліковною тяжкою формою серцевої недостатності.

Ангіоневротичний набряк.

У хворих, які приймають раміприл, особливо протягом перших декількох тижнів лікування, може з’явитися ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизової оболонки, язика, голосової щілини та/або гортані. В окремих випадках, набряк може з’явитися внаслідок тривалого курсу лікування. В таких випадках необхідно негайно припинити курс лікування і замінити його на лікування без інгібіторів АПФ.

Діаліз.

Під час курсу лікування із застосуванням сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду необхідно уникати діалізу або гемофільтрації з мембранами ("AN69") високої щільності потоку (поліакрилнітрил, натрій-2-метилал-сульфонат).

ЛНЩ-аферез та десенсибілізація.

Якщо пацієнт знаходиться на лікуванні із застосуванням інгібіторів АПФ та одночасно лікується з допомогою ЛНЩ-аферезу з сульфатом декстрину, то можуть виникнути життєво небезпечні анафілактичні реакції.

Алергічні реакції, анафілактичні реакції.

Алергічні реакції можуть виникати у хворих, які приймають тіазиди, незважаючи на наявність алергії в анамнезі або бронхіальну астму. При лікуванні тіазидами відомі випадки ускладнення або активації системного червоного вовчака.

Нижче приводяться випадки, в яких стале поєднання раміприлу і гідрохлоротіазиду можна застосовувати тільки після детальної оцінки переваг/ризиків та під регулярним контролем клінічних і лабораторних параметрів: наявність сповільненої імунної реакції або колагенозів (наприклад, червоний вовчак, склеродерма); паралельна систематична терапія із застосуванням медикаментів, які пригнічують імунну реакцію (наприклад, кортикостероїди, цитотоксичні речовини, антиметаболіти - алопуринол, прокаїномід або літій); подагра.

Печінкова недостатність.

Хворим з печінковою недостатністью та прогресуючими захворюваннями печінки необхідно приймати тіазиди з особливою обережністю, оскільки зміна водно-сольового балансу може призвести до печінкової коми. Прийняття раміприл/гідрохлоротіазиду протипоказано при тяжкій формі печінкової недостатності.

Етнічне походження.

Подібно до інших інгібіторів АПФ, раміприл може бути менш ефективним в плані зниження кров’яного тиску у хворих з темним кольором шкіри, ніж у хворих з іншим кольором шкіри.

Це можна пояснити тим, що у пацієнтів з темним кольором шкіри, які страждають на артеріальну гіпертензію, значно переважають більш низькі значення реніну.

Тести на допінг.

Гідрохлоротіазид, який міститься в даному препараті, може давати позитивний результат при тестуванні на допінг.

Зміщення електроліту.

Вміст електролітів у сироватці крові необхідно регулярно перевіряти з відповідними інтервалами.

Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазиди, можуть призводити до змін у водно-сольовому балансі (гіперкальціємія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія та гіпохлоремічний алкалоз). Діуретичні речовини тіазидної структури (тіазидні діаретики)  можуть зменшувати виділення кальцію в сечу, змінювати концентрацію кальцію в сироватці крові та трохи її піднімати.

Найбільший ризик виникнення гіпокаліємії існує при лікуванні тіазидами. Цей ризик притаманний певним групам хворих (хворі літнього віку з недоїданням або без нього, циротичні хворі з набряками та асцитом, серцеві хворі і хворі з серцевою недостатністю), а також хворим, які паралельно отримують лікування із застосуванням кортикостероїдних та адренокортикотропних гормонів (ACTH). Калій у сироватці крові необхідно визначати перед початком лікування, через тиждень після початку лікування, а після цього зі стандартними інтервалами часу.

Вплив на метаболічні та ендокринні процеси.

Лікування тіазидами може погіршувати толерантність до глюкози. В такому випадку може виникнути необхідність коригування дози антидіабетичних речовин, враховуючи інсулін. При лікуванні тіазидом може проявитися латентний діабет.

Операція / анестезія.

У пацієнтів, яким планується проведення серйозної операції або якщо вони знаходяться під дією анестетика, раміприл може спричинятипадіння кров’яного тиску і гіпотензивний шок. Тіазиди можуть зменшувати артеріальну реакцію на дію норадреналіну. При невідкладних операціях дозу лікарських препаратів для премедикації та анестезіологічних засобів необхідно зменшити. Тіазиди можуть підсилювати реакцію на тубокурарин. При можливості, перед операцією необхідно припинити курс лікування зі сталим поєднанням раміприлу і гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо, то необхідно з особливою обережністю підійти до врахування можливої обструкції відтоку крові з лівого шлуночка.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Через прийняття раміприлу иноді виникають нейтропенія, анемія та тромбоцитопенія. Тіазиди пов'язані з лейкопенією, агранулоцитозом, тромбоцитопенією та апластичною анемією.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі

 з  іншими механізмами.

Раміприл/гідрохлоротіазид має незначний або помірний вплив на здатність керування автомобілем та механізмами. Індивідуально мінливі реакції можуть знизити здатність керувати автомобілем або управляти механізмами, а також працювати в небезпечних умовах та ситуаціях. Особливо це відповідає дійсності на початку лікування, при збільшенні дози або при заміні на інший продукт, а також якщо приймати цей препарат одночасно з алкоголем.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Відомо про взаємодію сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду, інших інгібіторів АПФ та препаратів, які містять гідрохлоротіазид, у разі їх одночасного прийому з нижче переліченними препаратами:

Хлорид натрію - послаблення гіпотонічної дії сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду.

Гіпотензивні препарати (наприклад, діуретики, бета-блокатори), нітрати, судино-розширюючі засоби (вазодилатори), барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти і алкоголь -  підсилюють гіпотензивну дію сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду.

Болезаспокійливі, протизапальні препарати (наприклад, похідні саліцилової кислоти, індометацин)- можуть зменшити/послабити гіпотензивну дію сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду. Може виникнути гіперкаліємія. У разі наявності гіповолемії може виникнути гостра ниркова недостатність.

Прийом великих доз саліцилату (> 3 г/день) - гідрохлоротіазид може підсилити токсичність саліцилатів на ЦНС (центральну нервову систему).

Якщо раміприл приймається одночасно з калієм, калійзберігаючими діуретичними засобами (наприклад, спіронолактон, амілорид, триамтерен) та іншими медикаментами, які можуть призвести до підвищення концентрації сироватки калію (наприклад, гепарин натрію) або причинити істотне підвищення концентрації сироватки калію.

Літій - можливе збільшення концентрації сироватки літію (необхідний регулярний контроль) та інтенсифікація кардіо- та нейротоксичної дії літію. 

Алкоголь - стале поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду може підсилити дію алкоголю. Одночасне вживання алкоголю може загострити ортостатичну гіпотонзією.

Глікозиди та антиаритмічні речовини, які пов'язані з двоспрямованою веретеноподібною шлунковою тахікардією - дії та побічні ефекти (посилення кардіотоксичної дії) глікозидів і анти-аритмічних речовин можуть підсилюватися, якщо існує дефіцит калію та/або магнію.

Пероральні антидіабетичні речовини (наприклад, сульфонал сечовини/бігуаніди, такі як метформін), інсулін - гідрохлортіазид може ослабити їхню дію, а раміприл може підсилити гіпоглікемічну дію.

Калійвиділяючі діуретики (наприклад, фуросемід), глюкокортикостероїди, АКТГ (адренокортикотропний гормон), карбенаксолон, амфотерицин B, пеніцилін G, саліцилати або неправильне застосування проносних засобів - посилення втрати калію, спричинення гідрохлотіазидом.

Лакриця - може призвести до втрати калію і магнію.

Імунодепресанти, систематичні кортикостероїди, прокаїномід, алопуринол та інші лікарські препарати, які призводять до скорочення елементів клітин кров - зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.

Лікарські препарати для лікування подагри (наприклад, алопуринол,  бензбромарон) - дози лікарських препаратів для лікування подагри, спричинена сечовою кислотою, можливо потрібно буде збільшити, оскільки гідрохлоротіазид має тенденцію збільшення концентрації сечової кислоти.

Цитотоксичні речовини (наприклад, циклофосфамід, флуороурацил, метотрексат - підвищення токсичності кісткового мозку (особливо, гранулоцитопенія) через зниження  виведення цитоксичних речовин з сечею внаслідок і прийому гідрохлоротіазиду.

Метилдопа – зустрічаються випадки гемолізу, в зв’язку з утворенням антитіл до активної речовини гідрохлоротіазиду.

Снодійні, наркотичні та анестезуючі засоби - загострення артеріальної (ортостатичної) гіпотензії. Необхідно повідомити анестезіолога про лікування з застосуванням сталого поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду.

Конкурентні блокатори нервово-м’язової поведінки (наприклад, тубокурарин) - гідрохлоротіазид може посилювати та подовжувати дію міорелаксантів.

Симпатоміметики - можуть послабити дію катехоламінів (наприклад, адреналін).

Холестерамін та колестипол - зменшення абсорбції гідрохлоротіазиду.

Приймати стале поєднання раміприлу та гідрохлоротіазиду необхідно за 1 год до або через 4 год після прийому холестераміну та колестиполу.

Добавки кальцію, вітамін D – може виникнути ризик гіперкальціємії у хворих, які одночасно приймають тіазиди та солі/продукти кальцію з вмістом вітаміну D, внаслідок зменшення об’єму виведення з організму продуктів життєдіяльності (у випадку одночасного застосування необхідно контролювати рівень кальцію).

Контрастне середовище з вмістом йоду - підвищений ризик відмови нирок, особливо у випадках з високими дозами контрастного середовища з вмістом йоду.

Гепарин - можливе підвищення рівня калію в сироватці крові.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприл/гідрохлоротіазид має як антигіпертензивну, так і сечогінну дію. Для лікування артеріальної гіпертензії раміприл і гідрохлоротіазид використовуються як поодинці, так і в їх поєднанні. Обидва компоненти мають додатковий гіпотонічний ефект. Ефект пониження кров’яного тиску, який мають ці компоненти, є фактично адитивним, однак раміприл може послаблювати втрату калію, до якої призводить гідрохлоротіазид.

Раміприл.

Раміприлат являє собою активний метаболіт проліків раміприл і стримує дипептидил карбоксипептидазу І (синоніми: ангіотензин-перетворюючий фермент, кініназу II). Цей ензим діє в плазмі, де відбувається перетворення ангіотензину І на активний судинозвужуючий ангіотензин ІІ, разом з розривом активного судинорозширюючого брадикініну.        

Зменшення утворення ангіотензину II і затримка розриву брадикініну прозводить до розширення судин.

Враховуючи те, що ангіотензин II також стимулює виділення альдостерону, раміприлат діє як засіб, що понижує виділення альдостерону. Підвищення активності брадикініну може сприяти кардіозахисному ефекту та ефекту захисту ендотелію, що спостерігалося під час проведення випробувань на тваринах. Поки ще невідомо,  якою мірою це сприяє утворенню небажаних побічних дій лікарського препарату (наприклад, сухий кашель).

Прийом раміприлу призводить до значного зниження периферійного артеріального опору. Як правило, значних змін плазмотоку або рівня гломерулярної фільтрації не  відбувається.

Прийом раміприлу хворими на артеріальну гіпертензію призводить до зниження кров’яного тиску як в горизонтальному положенні, так і у вертикальному, що не супроводжується компенсуючим підвищенням частоти серцебиття. У більшості хворих на артеріальну гіпертензію ефект пониження кров’яного тиску проявляється через 1-2 год після прийому одноразової дози. Максимальний ефект після перорального прийому одноразової дози зазвичай настає через 3 - 6 год. Ефект пониження кров’яного тиску після прийому одноразової дози зазвичай зберігається протягом 24 год. Під час тривалого лікування із застосуванням раміприлу, максимальний ефект пониження кров’яного тиску настає через 2 – 4 тижні. При довготривалій терапії виявлено, що ефект пониження кров’яного тиску зберігається протягом 2 років.

Раптове припинення прийому раміприлу не спричиняє швидкого або надмірного підвищення кров’яного тиску (відновлення симптомів).

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид являє собою діуретичний засіб тіазидної структури. Він затримує повторне поглинання натрію і хлориду в дистальному каналі. Підвищення екскреції іонів з нирок пов'язано із збільшенням виділення сечі (в результаті супроводжуючого осмотичного руху води). Виділення калію і магнію збільшується, тоді як виділення сечової кислоти зменшується. Прийом великих доз призводить до збільшення виділення гідрокарбонату, а тривале лікування призводить до зменшення виділення кальцію.           

Можливим механізмом антигіпертензивної дії може бути: зміна натрієвого балансу, зниження об’єму позаклітинної рідини і об'єму плазми, зміна судинного опору в нирках в результаті зменшення реакції на норадреналін і ангіотензин II.      

 

Виділення рідини і електролітів починається приблизно через 2 год після прийому препарату, досягає максимуму через 3 – 6 год і продовжується протягом  6 - 12 год. Антигіпертензивна дія настає через 3 – 4 дні і триває до 1 тижня після припинення лікування.

 

Фармакокінетика.

Раміприл.

Пролікарський засіб раміприлу піддається обширному первинному метаболізму, який має ключове значення для утворення (методом гідролізу, який відбувається переважно в печінці) єдиного активного метаболіту, раміприлату. Крім активації раміприлату, раміприл також глюкоронізується і метаболізується, щоб сформувати раміприл дикетопіперазин (складний ефір). Раміприлат також глюкоронізується і перетворюється на раміприлат дикетопіперазин (кислота). Приблизно 20% рампірилу, прийнятого перорально, є біологічно доступним в результаті такої активації/метаболізації пролікарського засобу.

Раміприл швидко засвоюється при пероральному прийомі. Виміряне засвоєння раміприлу на основі виявлення радіоактивності в сечі, що є одним із можливих шляхів виведення, становить, як мінімум, 56%. Прийом їжі не впливає на засвоєння.

 Максимальна концентрація плазми раміприлату досягається через 2 – 4 год після перорального прийому раміприлу. Концентрація плазми раміприлату зменшується поліфазно. Напівперіод початкових фаз розповсюдження і виведення - приблизно 3 год. Після початкової фази настає проміжна фаза з напівперіодом, який становить приблизно 15 год і кінцева фаза з дуже низькими концентраціями плазми раміприлату та напівперіодом  приблизно 4 – 5 днів.  Ця кінцева фаза виникає в зв’язку з уповільненим від’єднанням раміприлату від його сильного і насиченого з’єднання з АПФ (ангіотензин-перетворюючий фермент).

При прийомі одноразової денної дози раміприлу 2.5 мг або більше, через приблизно 4 дні досягається стабільна концентрація плазми раміприлату, незважаючи на довгу кінцеву фазу. Ефективний напівперіод, який пов’язаний з прийманням ліків, становить 13 – 17 год після повторного прийому дози.

Гідрохлоротіазид.

Після перорального прийому абсорбується приблизно 70% гідрохлоротіазиду, а його біологічна доступність становить прибизно 70%. Максимальна концентрація плазми 70 нг/мл досягається через 1.5 – 4 год після перорального прийому 12.5 мг гідрохлоротіазиду. Максимальна концентрація плазми 142 нг/мл досягається через 2 – 5 год після перорального прийому 25 мг гідрохлоротіазиду. Максимальна концентрація плазми 260  нг/мл досягається через 2 – 4 год після перорального прийому 50 мг гідрохлоротіазиду. Приблизно 40% гідрохлоротіазиду з’єднується з плазмою протеїнів.

Гідрохлоротіазид майже повністю виводиться в незміненому вигляді (більше  95%) через ниркові канальці. Після перорального прийому одноразової дози, 50 – 70% речовини виводиться протягом 24 год.

Раміприл і гідрохлоротіазид.

Одночасний прийом раміприлу і гідрохлоротіазиду жодним чином не впливає на біологічну доступність окремих компонентів. Стале поєднання 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду в одній таблетці та еквівалентне поєднання 5 мг раміприлу і 25 мг гідрохлоротіазиду можна розглядати в якості біоеквівалента.

 

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

2,5 мг/ 12,5 мг: біла таблетка у вигляді капсули. З одного боку таблетки нанесена риска та відтиснені літери «R» з одного і «Н» з другого боку риски. З іншого боку таблетки нанесена риска.

5 мг/ 25 мг: біла таблетка у вигляді капсули. З одного боку таблетки нанесена риска та відтиснені літери «R» з одного і «Н» з другого боку риски. З іншого боку таблетки нанесена риска.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі до 25 °С,  в оригінальній упаковці,  в недоступном для дітей місці.

 

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній пачці.

 

 

Категорія відпуску.  За рецептом.

 

 

Виробник. ТЕВА Фармацевтікал Індастріз Лтд., Ізраїль та

                      АТ Фармацевтичний  завод  ТЕВА, Угорщина.                     

                     

Місцезнаходження. 44102, м.Кфар Саба, вул. Хашикма, 64, Ізраїль.

                                     2100, м. Годолло, вул. Танчич  Міхалі, 82, Угорщина.